Шукати в цьому блозі

Завантажується...

середа, 13 квітня 2011 р.

Без надії сподіваюсь...

Contra spem spero!

Гетьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?


Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!


Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.


І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть - і настане
Ще й для мене весела весна.


Я на гору круту крем'яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.


В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей -
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.


Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні!
2 травня 1890 р.


Поезія “Contra Spem Spero”, назва якої у перекладі з латинської мови означає “без надії сподіваюсь”, написана 19-річною Лесею Українкою. Саме в цей час життя поставило перед нею вибір: бути скореною важкою недугою (і не тільки фізично) чи перемогти. Поетеса не скорилася, вона вибрала другу пропозицію долі – стала на шлях боротьби за перемогу. У поєдинку з підступною хворобою, наперекір зловісним “осіннім хмарам” вона відчула жагучу потребу жити повноцінним життям. Ось чому такою зворушливою радістю струменять рядочки з листа до брата (відомого у літературі як Михайло Обачний): “Любий Миша! Я воскресла! От і знов беруся здіймати “сізіфовий камінь” догори!.. Позволь при сій нагоді навести тобі цитату з мого нового безнадійно-надійного вірша:
“Я на гору круту крем'януют Буду камінь важкий підіймать І, несучи вагу ту страшную, Буду пісню веселу співать”. Наведена в листі строфа може бути заспівом до всієї поетичної творчості Лесі Українки. Адже письменницька праця – то й справді нелегкий труд (“камінь важкий”). В умовах російського самодержавства, суцільних утисків, заборон і рабської покори (у поезії імперію символічно названо “довгою темною нічкою невидною”) то й справді був “сізіфів труд”. Тому гора, на яку їй потрібно піднятися, “крута, крем'яная”. Та все ж поетеса сповнена мрій і сподівань на краще. Вона готова на “вбогім сухім перелозі” сіяти “барвисті квітки”, що символізують волелюбні визвольні ідеї, доглядати і вирощувати їх. Щирість і глибина переживань за результати своєї праці підкреслено словами: “може, квіти зійдуть – і настане ще й для мене весела весна”. Наведені рядки поезії “Contra Spem Spero” засвідчують, наскільки воєдино сплелися особисті настрої авторки з усвідомленням свого призначення як митця та загальносуспільними настроями. Цікаво, що свою нелегку працю поетеса бажає виконувати без жодних нарікань на лиху долю, з піснею на устах. Жагучі сльози, що ними вона хоче розтопити “кору льодовую міцну”, не позбавляють поезію оптимістичного звучання.

2 коментарі: