Contra spem spero!
Гетьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?
Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!
Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.
І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть - і настане
Ще й для мене весела весна.
Я на гору круту крем'яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.
В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей -
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.
Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні!
2 травня 1890 р.
Поезія “Contra Spem Spero”, назва якої у перекладі з латинської мови означає “без надії сподіваюсь”, написана 19-річною Лесею Українкою. Саме в цей час життя поставило перед нею вибір: бути скореною важкою недугою (і не тільки фізично) чи перемогти. Поетеса не скорилася, вона вибрала другу пропозицію долі – стала на шлях боротьби за перемогу. У поєдинку з підступною хворобою, наперекір зловісним “осіннім хмарам” вона відчула жагучу потребу жити повноцінним життям. Ось чому такою зворушливою радістю струменять рядочки з листа до брата (відомого у літературі як Михайло Обачний): “Любий Миша! Я воскресла! От і знов беруся здіймати “сізіфовий камінь” догори!.. Позволь при сій нагоді навести тобі цитату з мого нового безнадійно-надійного вірша:
“Я на гору круту крем'януют Буду камінь важкий підіймать І, несучи вагу ту страшную, Буду пісню веселу співать”. Наведена в листі строфа може бути заспівом до всієї поетичної творчості Лесі Українки. Адже письменницька праця – то й справді нелегкий труд (“камінь важкий”). В умовах російського самодержавства, суцільних утисків, заборон і рабської покори (у поезії імперію символічно названо “довгою темною нічкою невидною”) то й справді був “сізіфів труд”. Тому гора, на яку їй потрібно піднятися, “крута, крем'яная”. Та все ж поетеса сповнена мрій і сподівань на краще. Вона готова на “вбогім сухім перелозі” сіяти “барвисті квітки”, що символізують волелюбні визвольні ідеї, доглядати і вирощувати їх. Щирість і глибина переживань за результати своєї праці підкреслено словами: “може, квіти зійдуть – і настане ще й для мене весела весна”. Наведені рядки поезії “Contra Spem Spero” засвідчують, наскільки воєдино сплелися особисті настрої авторки з усвідомленням свого призначення як митця та загальносуспільними настроями. Цікаво, що свою нелегку працю поетеса бажає виконувати без жодних нарікань на лиху долю, з піснею на устах. Жагучі сльози, що ними вона хоче розтопити “кору льодовую міцну”, не позбавляють поезію оптимістичного звучання.
Тупой стих сука!
ВідповістиВидалитиЯ ВШОКЕ КАКИЕ БЫВАЮТ ТУПОРЫЛЫЕ ЛЮДИ НА СВЕТЕ!МОЛЧИ ШКОЛОТА!!!!
ВидалитиА сам, ели как да ещё и с Caps Lock , стих хороший несомненно!
ВидалитиАвтор видалив цей коментар.
ВідповістиВидалитиЗаебала в каждом стихе ныть...
ВідповістиВидалититы же понимаешь, что этот стих - полная противоположность нытью? :)
Видалитино стихотворение, все таки, красивое!
ВідповістиВидалитиПрекрасный вирш!
ВідповістиВидалитиКомментирую из России...
Украина и Россия найдут свою добрую дорогу вместе! Будет ещё день и час!